В народі кажуть: "Про мертвих говориш або хороше, або мовчиш". Нехай. Тим не менш, як можна змовчати про жахливий несмак та не інакше як тупість, що огортає опочивальні?
Візьмемо до прикладу єврейське та українське кладовища. По-перше, євреї суворо засуджують зображення померлого на могилі, вважаючи це ідолопоклонством та чимось на кшталт "створенням собі подоби божої", що суперечить заповіді. Таким чином, єврейські мацеви (надгробні камені) - віддані в руки різьбярів, що прикрашали їх тематичною символікою та написами, які певним чином характеризували покійника.
Ми. Починаючи з 90-х років між "новими українцями" виникла мода - зображати померлого у повний зріст зі всіма регаліями типу беха, дача й підпис "Від Братків". Просунулися в часі на 25-30 років і вищезгадану дикість, на щастя, зустрінеш рідко (або я бачила мало кладовищ. (на щастя теж)). Все одно - яку тільки чудасію не зустрінеш: портрети з викривленими рисами обличчя, епітафії-епопеї та повне генеалогічне дерево "скорбящих". Мало того, що у більшості випадків тексти безграмотні й це вже плюндрує могилу, так люди продовжують її захаращувати квітами-віночками-свічками-лампадками-ведмедиками-цукерками. Глянемо на питання з фінансової точки зору: панахида, похорон, застілля, пам'ятник, щорічні аксесуари. Більше того - треба ще навідуватись на могилу й прибирати. Добре, якщо ви бравий молодець, повний сил, але немічній бабці іноді не під силу вигребти опале листя й підсипати по периметру піском.
Чому ми так далеко від кремації? Чому це досі сприймається як щось диявольське й неприйнятне. Про "віддати тіло на органи" я мовчу.
Отож, сподіваюсь, кладовища "окультуряться" й по-трохи зменшуватимуть свою площу.
(коли помру - мене кремувати й повіддавати всі нирки-печінки-серця, але тричі перед цим перевірте, чи я не впала у летаргічний сон
).(хотіла закинути фото безглуздих пам'ятників,але тут натрапила на "веселе кладовище " в румунії). це цікаво, хоч і суперечливо.
